З дитинства ми всі знаємо, що мовчання — золото. Рідко ми шкодуємо про несказане різке слово, але часто докоряємо собі за нестриманий язик, інформує Ukr.Media.
Не завжди наш гнів, обурення і різкість виправдані. На піку сварки або через якусь несподіванку ми можемо сказати не просто грубі слова, а слова, які можуть сильно зачепити, образити людину.
Часом слово ранить не менше, ніж поганий вчинок.
Також і на собі ми можемо відчувати чийсь несправедливий гнів. Думаємо, кожен хоч раз був у ситуації, коли на нього невиправдано зірвалися, незаслужено образили.
Хочеться закликати всіх до мудрості, терплячості та делікатності. Дуже корисно відділяти факти від емоцій. Спочатку подумати, розібратися, просто глибоко подихати і порахувати до 100, і тільки потім видавати реакцію.
У будь-якій суперечці, конфлікті є дві сторони. І у кожної сторони своя правда, свої мотиви, свої страхи і біль.
Ось корисна даоська притча якраз на цю тему.
Учень Ксін навчався у великого вчителя на ім'я Вейж. Ксін завжди захоплювався вчителем. Учня вражали його мудрість і проникливість. При цьому у Вейжа було добре серце, він був дуже чуйний. А головне, чому дивувався молодий і емоційний Ксін, — Вейж взагалі ні з ким не сварився, не лаявся.
Він жодного разу не чув від учителя лайливих слів, хоча були ситуації, коли практично будь-яка людина не стрималася б. Але Вейж просто мовчав, бувало, відвертався або залишав приміщення.
Якось увечері вчитель з учнем сиділи на березі річки. Ксін запитав у нього:
– Майстре, поділися секретом, як тобі вдається завжди зберігати спокій. Ти взагалі ні з ким не сваришся. Хоча бувають ситуації, коли варто добряче посварити людину, а то й огріти її палицею.
– Ксін, я не завжди був таким. У юності я був дуже схожий на тебе, був такий же запальний, гарячий. Будь-яке недобре слово, грубий рух людини розпалював у мені вогонь. Я лаявся, навіть ліз у бійку.
– Ну і як ти впорався з собою?
– Знаєш, мені допоміг човен. Я користуюся правилом порожнього човна.
– Так цікаво, поділися, будь ласка.
– Та насправді все просто. Коли я був молодий і безтурботний, то любив подовгу плавати по річці на човні. Цей човен дістався мені від покійного батька, я дуже його беріг. Якось я поплив у захід сонця і задрімав на своєму човні. Але прокинувся від різкого зіткнення. Не встиг отямитися, як опинився у воді. Чийсь чужий човен врізався в мій, відповідно, мій човен перевернувся. Я ледве виплив, зачепився за свій порожній човен. Я вже приготувався надавати стусанів кривднику і почав кричати лайливі слова. Але побачив, що інший човен порожній. Я просто заліз у свій човен і поплив далі. З того часу у моєму серці і живе «правило порожнього човна». Ти хочеш виплеснути гнів? Але на кого ти його будеш виплескувати? На того, хто також несподівано для себе занурився в холодну воду? Найкраще рішення — погасити свій гнів і пливти далі по річці життя.
Залиште відповідь